Форум "Схрон Бандеровцев Севастополя"

Казламордая нищета и убогость: историческая справка.

"Історична доля оселила москвинів у багнистому північному пралісі.
Рільництво там було можливим лише на горбках сухішої землі, що були поміж болотами, річками, озерцями. Там москвин вирубував ліс, палив його і засівав у попіл зерно. По п’ятьох роках така „паль" уже не родила, і
москвин кидав її, а шукав нового, не вирубаного горбика землі. Отже,
навіть рільництво було кочовим, аж поки уряд не прив’язав москвина до
землі кріпацтвом.

Вирубувати праліс – праця тяжка, а головне – невдячна, бо ж лише 3–5 років родила та „паль", та й урожаї були малі. Це знеохотило москвина до рільництва, навіть викликало у нього злобу на невдячну землю. Міняючи що п’ять років місце осідку, природно не було потреби ставити довготривалі будови, огороджувати обійстя, прикрашати хату тощо. Московський історик пише, що навіть у ХХ ст. московська „деревня" (село) виглядала як тимчасовий табір без найпростіших життєвих вигід.

Чорні дерев’яні хати, жодної огорожі, ані натяку на чистоту, морід від гнилого сміття навколо хати. Про квіти чи садки біля неї (як в країні) і згадки немає. Брудні, нечесані, з хмарою нужі люди; підозрілі, злобні огляди – все це природно викликає у чужинця огиду. Всі чужинці, які бували в Московщині, однозгідно свідчать про неймовірно жахливий фізичний і моральний бруд не лише московського мужика, але й аристократа.

Чужинці ті дивувалися, що навіть панівна верства цілковито не
відчувала ніякої краси, ніякої потреби в культурі, і не розуміла найпростіших моральних, етичних засад36. У духовності і народній словесності москвина немає нічогісінько рільничого. Це віддзеркалюється і в його мові. Московський рільник називає себе „крестьянином", або „мужиком" – тут і натяку на рільництво. Слова „земледелец" або „хлебопашец" – складні, а це вказує, що їх створив не народ, а інтелігенція."
Проезжая границу между Украиной и приполярной папуасией, можно заметить разительное отличие между жильём украинцев и кацапов, не говоря об глубинках, которые можно увидеть в ю-тубе. И это при том, насколько в параше всего больше и насколько богаче её недра. Пукер как-то тулил отмазку, что кислобздеи дружно покидают свои дремучие ипеня и перезжают в города, но это утверждение вызывает улыбку:-).

"Московський народознавець В. Даль пише (перед 1914 р.), що десятки тисяч московських селян щовесни лишають на жінку господарство, а самі йдуть в Україну продавати дрібний московський крам, або на косовицю, або жебрати та красти. У Києві та інших наших містах юрби московських жебраків облягали всі церкви та монастирі. В наших містах жебраки, волоцюги, злодії були майже всі москвинами. Взагалі ж юрби жебраків – це прикметна риса азійських міст. У Москві їх завжди були тисячі. В. Даль підкреслює, що не завжди гнала їх з дому біда, а багато з них мали заможні господарства. Проф. Н. Чегулін налічив у Московщині сотні сіл, покинутих людьми, і десятки тисяч гектарів землі, що позаростали бур’янами. Ґрунтознавець проф. Г. Махів пише, що Московщина може легко прогодувати всю свою людність з урожаю власної землі, якщо поліпшить примітивне рільництво. Отже, маємо аж надто переконливий довід, що не земельний голод, не перелюднення
штовхало і штовхає Московщину загарбувати чужі землі."

Что сейчас? Да то же самое. Вместо того, чтоб работать, это говнище прётся в Украину "косить укроп", чтоб посредством убийства украинцев, которые плохого им ничего не делали, отдавать кредиты и иметь бабло на выпивку...

Ну что, почитаем дальше.

"По скасуванні кріпацтва 1861 р. українці знайшли в Московщині (на
Саратовщині) покинуті москвинами землі і заселили їх. До 1917 року там
було кількадесят великих, багатих українських сіл. По 1917 р. Московщина вигнала тих українців до Сибіру і забрала собі їхні села разом з усім майном.
Царський уряд оселив у Сибіру кілька тисяч москвинів, давши їм великі
наділи землі, гроші на худобу, реманент, позики тощо. Ті поселенці кинули землю, купили рушниці і жили з полювання. Зненавидівши невдячне рільництво, москвин звернувся до ловецтва та рибальства. Цьому сприяли місцеві обставини, бо в московському пралісі жило багато звірини, та ще й високоцінної хутряної. Хутра завжди і всюди коштували дорого. Їх можна продати чи виміняти на все потрібне, отже, й на рільничі вироби. Одним пострілом мисливець заробляв більше, ніж цілорічно тяжкою працею на московській бідній землі. Отже, навіть і неледар, немосквин волів мисливство, а не рільництво.
Московський праліс увесь був помережений болотяними річками та озерами, отже, ідеальним краєм для рибальства. А рибалити – незрівняно легший спосіб наїстися, ніж корчувати пні на „паль". Так самі природні обставини навчили і призвичаїли москвина шукати легкого хліба. Москвин звик ненавидіти не лише рільничу, а й усяку працю. ЛЕДАРСТВО, НЕРОБСТВО СТАЛО ОДНОЮ З НАЙПРИКМЕТНІШИХ ОЗНАК МОСКОВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ВДАЧІ. Москвин уважає працю
за прокляття, за кару, гіршу, ніж кара на горло. Воліє голодувати, та не
працювати"

Всем, кто имел опыт полемики в инете с кацапами и дрессированными ими обезьянами с крымов-лугандонов, знает, как кацапы с презренитем относятся к гастарбайтерам, работающим в параше и украинским заробитчанам, трудящимся за рубежём. Иначе говоря-кацапня презирает трудяг, им по душе воровство, пьянство, гопничество. То бишь, женщина, "моющая туалеты" в Португалли-это плохо, а
здоровое одоробло откуда-то из Горловки, вырезающий кабеля и пилящий не металлолом неработающие предприятия-хорошо. Что тут скажешь?

А вот "В. Ленін добре знав національну вдачу москвина і використав її на всі 100%. Він порозсилав своїх „ребят" по всій імперії на легкий хліб погоничів, жандармів, начальників немосковських народів. І москвин справді почувається всюди, як удома. В Києві, Тбілісі, Менську, Варшаві, Омську – всюди вищим за тубільців, і вважає своїм правом і обов’язком накидати всім свою мову, свої примітивні звичаї, світогляд, віру. Коли ж хтось починає сумніватися в його вищості, таку „темну" голову москвин просвіщає кулею в потилицю, чи вивозить до Сибіру „прохладить национализм". Десятки мільйонів таких вивезено за останні півстоліття."

По-моему, просто гениально. А у ботоксного калометателя есть "повод"
"защищать скацапских и сруязычных".

Ну, последняя сегодняшняя цитата

"Погляд московського народу на Україну прояснює (ліпше за грубу наукову книжку) така билиця: упросився зайда-москвин до українця переночувати. Українець пригостив його вечерею, постелив ліжко і почав молитися. Зайда слухає і раптом перебиває молитву: „А ты как молишься? Так нельзя молиться". Обурений українець відказує, що він є господарем хати і має право молитися, як хоче. Москвин, показуючи на свої лапті, що висіли сушитися, питає: „А чьи это лапти?" – „Ну, то твої",– каже господар. „А как лапти мои, то я здесь хозяин",– проголошує зайда. І москвин має для цього підстави. Коли 40-мільйонна нація, що її предків знало і боялося пів-Європи, дозволила дикій, малій Московщині сушити її лапті на престолі св. Софії у столиці, то цілковито справедливо прорік їй Бог жити на „нашій не своїй" землі. Якщо московські культурні лапті сушаться на духовному престолі української столиці, то неухильний НАСЛІДОК – політичне, господарське, культурне рабство українського народу."

Эталон культуры или Большой Блядюшник Русского Мира.

Титульное население Русского Мира, в зависимости от гендерной принадлежности, можно смело поделить на две основные категории, а именно, на шлюх и пидорасов. Отсюда напрашивается нехитрый вывод о том, что любого кацапа, впрочем как и любую кацапку, можно без особого преувеличения и прямо в глаза называть не иначе, как выродком поротой шлюхи. Тем не менее, до сих пор мы не были столь категоричны в своих суждениях, поскольку по простоте душевной всё таки надеялись на то, что среди тотального кацапскомирского блядства и повального разврата всё же сохранились кое-какие оазисы общечеловеческой культуры, где кацапы хоть в общих чертах соблюдают нормы морали, которые приняты в цивилизованном обществе. Но, как показывают последние данные, старик Завлаб слишком уж недооценил блядский потенциал казламордой сволочи, которая способна превратить в вертеп всё что угодно, в том числе и такое широкоизвестное заведение, как Большой Театр в Масквабаде, и откровенные признания одной из тамошних экс-балерин более чем исчерпывающе это доказывают.

БОЛЬШОЙ БЛЯДЮШНИК РУССКОГО МИРА.



Как видите, господа, добавить тут особо нечего - если уж культурная гордость Русского Мира, да ещё и с таким громким мировым именем как Большой Театр, оказалась не более чем обычным блядюшником, то остаётся лишь догадываться о том, насколько глубоко пронизано развратом и проституцией казламордое общество в целом. Одним словом, неопровержимые факты снова говорят в пользу того, что кацапня является ничем иным, как уникальным своей отвратительностью и позорностью племенем грязных недочеловеков и нам с вами остаётся лишь благодарить бога за то, что нас не угораздило родиться по ту сторону паребрика!

"Русская литература". Почему она "так называемая кацапская", корифей поведал так:
"Отже, ніщо не може рости без ґрунту. Не могла рости й московська
літературна мова, відірвана від своєї народної, без джерела свого
розвитку. Від ХІІ до ХVIIІ ст. москвини мали лише перекладені твори (з
української). За 500 років москвини написали лише ДВІ книжки. За той час
українці написали кількасот, і то великих творів з богослов’я, філософії,
історії, красного письменства. Це митрополита Якова „Житие царя Ивана
Федоровича" та Кубасова „Хронограф". Лише у XVIII ст. з’являється третя
книжка, та й ту написав змосковщений волох А. Кантемир. Він, власне,
мавпував французького письменника Н. Буало (А. Кантемир був московським послом у Парижі). Лише від М. Ломоносова (1711–1765) починається слабенька література, та й та була під вирішальним впливом української. „Московська літературна мова була століття фантастичною у своїй відірваності від народної московської. Вона була жалюгідною мішаниною „мови" Ягужинських, Розумовських, Безбородьок та блазенського жаргону Мініхів і Остерманів". Укладач першого великого словника московської мови змосковщений німець В. Даль назвав ту мову „кажеником".

Московська література почала ставати на ноги щойно у ХІХ столітті, після
О. Пушкіна. Та й її творили змосковщені чужинці. Сам засновник московської літературної мови О. Пушкін мав муринську, німецьку, волоську кров.
Німецького походження були В. Авенаріус, О. Блок, О. Герцен, З. Гіппіус,
Л. Мей, О. Мюллер, М. Салтиков-Щедрін, А. Фет, Д. Фонвізін та інші.
Українці: А. Ахматова (Горенко), А. Аверченко, І. Бунін (Буньковський), М.
Гоголь, М. Зощенко, В. Короленко, В. Немирович-Данченко, Т. Прокопович та інші. Євреї: П. Антокольський, Е. Багрицький, І. Еренбург, С. Кірсанов, О. Мандельштам, Я. Надсон, Б. Пастернак, Й. Уткін, Л. Шестов та інші.
Татарської крові: І. Аксаков, Ф. Достоєвський, В. Загоскін, Р. Зотов, М.
Карамзін, М. Огарьов, І. Тургенєв. Поляки: О. Грибоєдов (Грзібовскі), В.
Сологуб, напівполяки: Д. Мережковський, М. Нєкрасов. Волохи: А. Кантемир, М. Херасков, шотландець М. Лермонтов, італійського походження Ф. Тютчев, напівтурок В. Жуковський і сотні інших, що їхні прізвища та життєписи надруковані в старих і нових московських енциклопедіях. Ці чужинці хоч і змосковщені мовно, проте психічно, духовно відірвані від джерела національної творчості – від московського народу – природно не мали сили творити перлини літератури, що ввійшли би до скарбниці світової культури.
Це визнають і розумніші москвини. Наприклад, критик В. Бєлінський писав:
„Світової, історичної ваги московська література ніколи не мала і мати не
може. Якщо не було би О. Пушкіна, то в історії людської культури не
постало б найменшої прогалини. А цього не можна сказати про Байрона чи
Шіллера. Всілякі балачки про рівновартність московської літератури з
європейською треба вважати за порожнє базікання або за маячню
чванливості". Інший московський критик додає: „У своєму змісті
московська література перевищила всі літератури своєю огидною
безсоромністю та нахабством".

То бишь, "кацапская литература" такая же кацапская, как и "кацапская слава")))



„Яку свою ідею дала світові Московщина? Може, ідею М. Чернишевського з
його філософією „чорного передела", себто першенством розподілу над
творчістю? Чи, може, ідею „славянофильства", себто месіанства московського мужика, того (за свідченням М. Горького) „тяжкого московського народу, що доп’яв штуки жити жебраком на багатющій землі, недбало лежачи на ній"? Чи може ідею „непротивления злу" і примітивної безформності Л. Толстого, ворожу всьому сильному і гарному? Чи може ідею суспільного „милосердия и жалости", що за нею крилося звеличення всього безвартісного? Чи ідею „гибельного различия между твоим и моим"? Чи ідею приниження людської гідності? Як же може зродити якусь велику ідею народ, що його ідеалом є хаос, аморальність, ненависть до краси, до вільної думки, до всякої творчості? Ні! Культура „босяків", Іванушків Дурачків, „лишних людей", „ідіотів" і т. п.– не для нас, українців".
З такою оцінкою московської літератури українського націоналіста Д.
Донцова погодився навіть яничар М. Хвильовий. На запит: „На яку зі
світових літератур має орієнтуватися українська?" він відповів: „У всякому
разі не на московську, і це без жодних застережень. Від московської
літератури мусить тікати українська якомога швидше".

Вот почему у современных москвинов так популярны блатнюки, которые он назвали "шансоном". Вот только что общего у Шарля Азнавура со Стасом Барецким, а у Патриции Каас с "Воровайками", я не знаю.))))
И, как следствие, такого жанра в украинской музыке нет, чему я абсолютно не рсстроен.

"Московщина щойно у XVIII столітті, лише 200 років тому тільки починає
закладати основи своєї літературної мови. Московщина щойно у ХІХ столітті, себто ВІСІМСОТ років ПІЗНІШЕ за Україну, лише ПОЧИНАЛА творити свою літературу. І з питомим їй нахабством, не моргнувши оком, проголосила, що Київська Русь і все, що з нею зв’язане: її історія, її культура, її література є „общим достоянием". А щоб довести це маловірам, притуляла до їхнього чола пістоль. Де рука її з пістолем була закоротка – щедро позолочувала пера істориків. Монархічні московські історики боялися, щоб європейці не глузували з їхніх вигадок. Тому видумували різноманітні фантастичні „теорії" про походження свого народу, намагалися якось обдурити світ і свій народ. Теперішні ж московські історики вже не бояться нікого, бо московські руки з наганами повиростали такі довгі, що досягають усіх у світі. Ніколи ще в історії ніякий народ не мав й одної тисячної тих п’ятої та шостої колон, що їх має тепер Московщина. Ці колони пильнують, щоб ніхто не вирвав з московських рук жодного з усіх московських „общих достояний".

Вот она, "общаяистория", "адиннарот", "хахлыиспорченныерюсские" и прочий бред.

Великая Козломордия вводит обязательную процедуру присвоения "звезд" гостиницам. Согласно проекту закона, свидетельство о присвоении определенной категории гостинице, а также горнолыжной трассе или пляжу действует три года с даты принятия соответствующего решения. На очереди - присвоение звездности арендным квартирам и мини-отелям.