Форум "Схрон Бандеровцев Севастополя"

Севастополь, Крым, Украина
Текущее время: 14 дек 2018, 16:45

Часовой пояс: UTC + 2 часа




Начать новую тему Ответить на тему  [ Сообщений: 255 ]  На страницу Пред.  1 ... 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24 ... 26  След.
Автор Сообщение
 Заголовок сообщения: Re: Русской народной песни нет ни одной. Н-и од-ной
СообщениеДобавлено: 27 янв 2018, 11:11 
Не в сети
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 19 дек 2014, 23:09
Сообщения: 20583
Изображение

Изображение

_________________

1. Життя потрібно прожити так, щоби всі наступні покоління українців знали про існування москалів лише з підручників історії ...
2. https://www.youtube.com/watch?v=uRKvCPjl-KA


Вернуться к началу
 Профиль Отправить личное сообщение  
 
 Заголовок сообщения: Re: Русской народной песни нет ни одной. Н-и од-ной
СообщениеДобавлено: 27 янв 2018, 16:47 
Не в сети
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 07 май 2015, 09:04
Сообщения: 5984
Тайна Успенского собора. Олег Чеславский

Согласно легенде, московский князь Иван III венчался в московском аналоге храма Святой Софии - Успенском соборе. Но так ли это на самом деле?

Цитата:
Успе́нский собо́р Моско́вского Кремля́ — православный храм, расположенный на Соборной площади Московского Кремля, входит в Государственный историко-культурный музей-заповедник «Московский Кремль».

Сооружён в 1475—1479 годах под руководством итальянского зодчего Аристотеля Фиораванти. Был главным кафедральным собором Русского государства вплоть до упразднения самодержавия в 1917 году. Собор является усыпальницей всех московских патриархов первого патриаршего периода, кроме Никона и Игнатия.

Старейшее полностью сохранившееся здание Мордора.


В системе ценностей церкви в обязательном порядке существует такое понятие как кафедральный собор - центральный, основной, титульный ее храм. На Московии таким храмом был Успенский собор, построенный при Халифе Иване (Калите) в 1326 году. В годы правления царя Узбека. Как раз в то время, Мордор наиболее активно пыталась стать центром руськой церкви и собор должен был стать новой ее основной святыней, затмив основную ее святыню - Софийский собор Руси - Киева.

Как сообщает Википедия:

"При Иване III храм перестал соответствовать статусу кафедрального собора крепнувшего централизованного Московского государства".

При этом надо понимать, что "централизованное Московское государство" - это отделившаяся от всего христианского мира часть Золотой Орды, а вовсе не Руси, как это обычно нам предлагают думать московские историки.

"Вероятно, предназначенный к сносу храм перестали ремонтировать, и он сильно обветшал, что и нашло отражение в летописях. Летом 1471 года «митрополит Филипп стал усердно помышлять о постройке нового каменного соборного храма в Мордоре, ибо старый, построенный Калитою, от древности и от многих пожаров грозил уже разрушением, своды его уже были подкреплены, подпёрты древами толстыми".

Заметьте, знаменитые на весь мир московские строители сумели построить такой храм, который еле простоял 150 лет!!! Но даже не в этом дело. На самом деле Википедия не договаривает. Новый кафедральный собор начали строить в связи с тем, что Мордор отказалась от родства с остальным христианским миром, и пошла по собственному пути сначала Мордора - Второго Киева, а в последствии Третьего Рима.

"Строительство нового собора огромных для того времени размеров было поручено "русским" зодчим Кривцову и Мышкину. 30 апреля 1471 года состоялась закладка нового собора. Начатое строительство не было закончено, так как доведённый до сводов храм обрушился после землетрясения («труса»)",случившегося в Мордоре 20 мая 1474 года. Летописец свидетельствует: «бысть трус во граде Мордоре и церковь св. Богородицы, сделана бысть уже до верхних камор, падеся в 1 час ночи, и храми все потрясошася, яко и земли поколебатися».

Иван III пригласил из Италии архитектора Аристотеля Фиораванти, который, полностью разобрав остатки прежнего строения, воздвиг существующее здание по подобию Успенского собора во Владимире. Храм был освящён 12 августа 1479 года митрополитом Геронтием".

Вроде бы ценного ничего в этой информации нет, за одним лишь "но":"12 ноября 1472 года московский князь Иван III обвенчался с ней в кремлёвском Успенском соборе".

Еще раз, смотрите как символично:

В 1471 году по указанию московского самозванца Ивана III на месте обветшавшего старого кафедрального собора, построенного в 1326 году первым московским Халифом - Иваном Калитой было решено заложить новый кафедральный собор, новой самозванной московской церкви.Строительство было поручено московским мастерам; однако, когда до окончания работ осталось совсем немного, собор рухнул.

Но!

В ноябре 1472 года, в самый разгар строительных работ, с претензией на византийскую корону, Иван III обвенчался в том, что было снесено по его же приказу с константинопольской невестой. Что, по мнению мифологов Третьего Рима, должно было олицетворять зарождение новой империи, пришедшей на смену Ромейской - Византийской!

Отсюда ряд вопросов:

Где на самом деле все-таки проходило венчание, нового "императора" и было ли оно вообще?

Понимают ли московиты, что построенный ими на обломках собора их первой попытки создания вассальной Орде, империи - просто рухнул, что вот ну никак уж хорошим знамением не назовешь? Забавно еще, что псковские мастера, осматривавшие обрушившееся здание, сделали вывод, что "известь не клеевита да камень не тверд", и за постройку нового собора не взялись! Слышите? "Камень не тверд"!

И самое интересное, что центральный кафедральный собор, который собственно и олицетворяет сегодня Православную мАсквабад - построили католик-итальянец, мошенник, обвиненный на родине в в сбыте фальшивых монет?

_________________
Изображение


Вернуться к началу
 Профиль Отправить личное сообщение Отправить email  
 
 Заголовок сообщения: Re: Русской народной песни нет ни одной. Н-и од-ной
СообщениеДобавлено: 27 янв 2018, 16:56 
Не в сети
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 07 май 2015, 09:04
Сообщения: 5984
Легенда про "кацапские" сказки Пушкина. Олег Чеславский

http://fakeoff.org/propaganda/legenda-p ... i-pushkina

_________________
Изображение


Вернуться к началу
 Профиль Отправить личное сообщение Отправить email  
 
 Заголовок сообщения: Re: Русской народной песни нет ни одной. Н-и од-ной
СообщениеДобавлено: 27 янв 2018, 16:59 
Не в сети
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 07 май 2015, 09:04
Сообщения: 5984
Олег Чеславский:

Возвращаясь к любимой теме Татарской Руси давайте вспомним, какие исконные слова "руцкава" языка на самом деле имеют тюркскую прописку.

Согласно большому московскому мифу о единственной в своем роде и непосторимой "руцкой" нации, то состоит она из былинных "кацапских" людей которые как грибы выросли прямо из болот Мордора и тут же заговорили на чистейшем как родниковая вода "кацапском" языке. "Русский" язык этот был настолько чист, что ни одно иноземное слово не клеилось к нему, и отскакивало как от стенки горох. Но так ли это на самом деле? Настолько ли "чист" "кацапский" язык? Может поскребем его немного, чтобы найти в нем того самого татарина, которого сегодня Мордор так цурается?

В 1825 году Пушкин, защищая создаваемый им литературный "кацапский" язык, отвечая на предисловие к французскому переводу басен Крылова, французскому историку Пьер-Эдуарду Лемонте, писал:

"Бросив беглый взгляд на историю нашей словесности, автор говорит несколько слов о нашем языке, признает его первобытным...

Г-н Лемонте напрасно думает, что владычество татар оставило ржавчину на кацапском языке. Чуждый язык распространяется не саблею и пожарами, но собственным обилием и превосходством. Какие же новые понятия, требовавшие новых слов, могло принести нам кочующее племя варваров, не имевших ни словесности, ни торговли, ни законодательства"?

Пушкин безусловно врал. Задолго до нашествия монгольской армии Чингисхана, Московию населяли те самые булгары, которые сегодня называются татарами, да и саму их столицу - Моску-мАсквабад основал булагрин Стефан Кучка. Булгары жили на огромной территории вдоль Черного моря от Дуная до самой до Болги, которая Волга.

Булгары это тюркский народ. Народ известный ранее под именем скифов, а впоследствии ставший основой Хазарского каганата. Ассимилировавшись на Балканах с семью славянскими племенами они дали миру новый славянский культурный народ - болгары. Которые в свою очередь оказали огромнейшее влияние на культуру и язык Московии. В частности болгарское слово "Да" наличествующее в современном "кацапском" не типично ни одному славянскому языку, в которых согласие обозначается словом "Так".

Но не только привычное "русское" "Да" родом из тюркских диалектов: "Телега", "Баклажан", "Чемодан", "Кадык", "Изъян", "Таз", "Штаны", "Тулуп", "Изюм", "Нефть", "Фарфор", "Карандаш", "Кобура", "Карапуз", "Жемчуг", "Орда", "Болван" и "Челка" также имеют тюркские корни.

При этом, важно понимать, что это не просто тюркские заимствования "руцкава" - это действительно присущие данной области натуральные слова автохтонного народа.

Имеют тюркские корни и другие исконно "кацапские" слова: "Боярин", "Лошадь", "Ватага", и что наиболее примечательно знаменитый "кацапский" "Богатырь" - это слегка видоизмененный тюркский "батыр".

Тюркские корни и у "руцкава" слова "Деньги" в оригинале - "Тенге", при этом корень слова тут переводится как "белка", что подтверждает факт использования пушнины в качестве денежных единиц. Монета "Алтын" тоже не имеет никакого отношения к "кацапскому" - это тюркское слово обозначающее "красный" или "золотой".

Название "Копейка" тоже происходит не от копья, это восточное заимствование: в персидских исторических текстах упоминается монета "копек", что в тюркской этимологии переводится как "собака", что опять же приводит нас к мысли о том, что тюрки активно использовали пушнину в качестве обменной единицы.

Тюркская "Тамга", что переводится как "клеймо" или "тавро" стала причиной появления в "кацапском" слова "таможня", так как и сегодня на товары, облагаемые налогом ставятся печати - "Тамги".

Тюркское "Караул" - переводится и понимается на "кацапском" так же как и на родном.

Тюркское "Сан" - также, как и на "кацапском" обозначает "титул", "почетное звание". От него пошли целый ряд "кацапских" слов: "сановник", "осанка".

Тюркские "Кафтан" и упомянутый выше "Сарафан" уже и не знаешь чем заменить в "кацапском". Да даже "Таракан" имеет тюркское происхождение!

Даже "русское" "Хозяин" это трансформированное тюркское "Ходжа".

"Русский" "Терем" с производной от него "Тюрьмой" происходит от тюркского "Гарем", который больше был тюрьмой жен, чем местом их проживания.

Что тут можно добавить?

Отрицать влияние других культур на свою. Не принимать, отказываться признавать истину - глупо и нелогично. Правда для Великой Козломордии это нормально и обыденно. Все ее история свидетельствует об этом...

_________________
Изображение


Вернуться к началу
 Профиль Отправить личное сообщение Отправить email  
 
 Заголовок сообщения: Re: Русской народной песни нет ни одной. Н-и од-ной
СообщениеДобавлено: 29 янв 2018, 15:01 
Не в сети
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 19 дек 2014, 23:09
Сообщения: 20583


Кстати, "Ир" на иврите означает "город". Ка-Ир из этой же серии ...

_________________

1. Життя потрібно прожити так, щоби всі наступні покоління українців знали про існування москалів лише з підручників історії ...
2. https://www.youtube.com/watch?v=uRKvCPjl-KA


Вернуться к началу
 Профиль Отправить личное сообщение  
 
 Заголовок сообщения: Re: Русской народной песни нет ни одной. Н-и од-ной
СообщениеДобавлено: 29 янв 2018, 20:10 
Не в сети
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 19 дек 2014, 23:09
Сообщения: 20583
"Не нам, бл@дям". Відомий український письменник назвав Булгакова та Пушкіна плагіаторами.

Изображение

Багато образів та сюжетних ходів в "Майстрі і Маргариті" запозичені з роману П'єра Мак Орлана.

Ми ще довго будемо вихаркувати з себе русскій мір разом із совком. Можливо, доти, доки не мине сорок біблійних років від часу неволі, а може, на років десять довше, бо все десятиліття 90-тих – це була суцільна стагнація як культурна, так і економічна. Буйним цвітом розквітав олігархат, але не було українських книжок, українських фільмів, українського телебачення.

Кучма, який, будучи депутатом, писався в паспорті «русскім», уже йдучи на президента, різко поміняв національність. Але при цьому не перестав бути кондовим русскім мужичком з усіма атрибутами середньостатичного жителя Клязьми чи Рязані – з оцими усіченими кінцівками слів, з сентиментальними підспівками у Кобзона і Яна Табачніка, з томним умілєнієм на адресу Євтушенка.

Авжеж, совок був його молодістю. Що тут дивуватися? І я навіть не дивуюся тому шквалу негативу, який вихлюпнувся на адресу В. В'ятровича, аж до намагання поставити йому діагноз і вжитого в пориві пристрасті істеричного вигуку «нє ім, блядям, учіть нас родіну любіть» (Боря Філатов).

Про яку саме родіну мова йшла, важко здогадатися.

Я це розумію так, що не нам, блядям, дозволено вказувати їм, русскім людям (не має тут значення справжнє етнічне походження), що слухати і ким захоплюватися!

Та з цим ніхто й не сперечається. Бо ж Богу-душу-винний В'ятрович навіть не намагався щось вказувати чи боронити і не закликав до якихось дій. Всього тільки й сказано було про мацаки «руцкава міра». Які пролазять нам в душу, незважаючи на всі війни, на пам'ять про Голодомор і Сандармох. Ми з цими совковими присосками живем і ще будемо якийсь час жити. Доки останній з вас, нє-блядєй, не помре.

Бо вже ні наші, ні ваші діти, а понадто онуки не розділяють усіх цих совкових захоплень. Сьогоднішні підлітки вже навіть не хочуть читати Майн Ріда, Купера, Жуля Верна, Веллса та інших кумирів нашого дитинства, за якими ми полювали. У них інші вподобання.

І тут не йдеться про те, що Висоцький поганий. Що ж, я теж його слухав свого часу, але вже давно не слухаю, як тільки з'явилася в мене антена на Польщу, і я побачив інший світ. Чому мені російський шансоньє мав би бути ближчим за польського чи французького? Тим, що співав про наші болячки?

Звісно, ви собі можете скільки завгодно пишатися своїми кумирами. Бо ви, вважаючи себе українцями, не перестали бути росіянами. Ви щасливі, бо у вас були Висоцький, Окуджава, Ґаліч і т. д. А от наших співаків та композиторів ви повбивали, починаючи з М. Леонтовича і закінчуючи Ігорем Білозором.

Ви можете скільки завгодно боготворити Булгакова, який ненавидів нас, аборигенів цієї землі. Бо в той час, як він собі міг вільно творити, писати те, що йому хотілося, українські письменники його рівня вже лежали у вічній мерзлоті.

За Пєрєстройки російські письменники пачками почали витягати з легендарних шухляд написані ними твори. Шухляди українських письменників, за окремими винятками (Борис Антоненко-Давидович), були порожніми. Бо та свобода, яка височайше була дозволена в Москві, не була дозволена в Києві чи Львові. Лише шухляди тих, хто так і не пробився за совка зі своїми творами і не належав до Спілки письменників, були повними.

Великий дисидент Висоцький їздив собі по світах, харчувався з партійних розподільників, жив від пуза. Самі кагебісти й партійні бонзи ним захоплювалися. Це був їхній кумир, якого вони дозволили плебеям. Наші барди в той час могли збиратися лише по хатах і в дуже вузькому колі щось подібне співати.

А які країни відвідав Володимир Івасюк?

Не нам, блядям, звісно, про це говорити.

Вам начхати на те, що Булгаков зневажав українців. І в жодній країні, яка себе поважає, ніхто б не дозволив ставити пам'ятник чи відкривати музей своєму ворогові.

Але не нам, блядям, учити вас «родіну любіть».

Бо вона, очевидно, в нас різна.

Я ніколи Булгаковим не захоплювався з тієї простої причини, що мав значно ширші читацькі обрії, аніж ті, хто читали лише українською та російською. Я ж і такі, як я (Микола Рябчук, Олег Лишега, Грицько Чубай), читали ще й польською, чеською і словацькою, нам були відкриті модерні письменники всього світу. Ще заки окремі з них з'явилися російською, ми вже їх прочитали.

То що для мене Булгаков?

Колись Інна Богословська, яка має свою думку про все на світі, на шоу Шустера розповіла, що Україна перед світом може гордитися двома іменами: Булгаковим і Малевичем. Правда, з більшим успіхом можна було назвати Джозефа Конрада та Шмуеля Агнона (нобелівського лауреата), куди відоміших на Заході, ніж Булгаков, якого ніхто там не має за першорядного письменника. Причина та, що людина, начитана у світовій літературі, легко побачить усю вторинність роману «Майстер і Маргарита».

Чому француз має захоплюватися Булгаковим, якщо багато образів і сюжетних ходів той запозичив із роману П'єра Мак Орлана «Нічна Маргарита», виданого у Москві в 1927 р.? Головні герої тут професор Георг Фауст, що продав душу дияволу (таємничому Леону, який, звісна річ, накульгує) і завдяки цьому перетворився на молодика, та руда красуня Маргарита. Спаде на думку французові й роман Александра Дюма «Жозеф Бальзамо».

Американець, читаючи Булгакова, відразу згадає «Таємничого незнайомця» (1898) Марка Твена, особливо бал і спільні філософські ідеї. Німецькомовний читач помітить безліч ремінісценцій з роману Густава Майрінка «Ангел Західного вікна», а хтось іще начитаніший буде просто ошелешений дивовижними збігами з «Пригодами авантюриста Гуго фон Габеніхта» класика угорської літератури Мора Йокаї (1825-1904). Тут маємо і теологічні дискусії, схожі на ті, що велись на Патріарших, і версію про те, що Ісус був містифікатором, а справжнє його ім’я Йошуа Бен Ганоцрі, тут і бал у Сатани, і відрізані задля розваги голови, і зникаючі гроші, і жінка на кабані, і польоти відьом.

Одне слово, з Булгаковим проблема. Зрештою, як і з Пушкіним, якого французи не сприймають, вважаючи звичайним епігоном французької поезії. Чимало класичних віршів Пушкіна, у тому числі «Письмо Татьяны» – це переспіви з французької.

Але що нам заграниця? Наші дітки й так не будуть вивчати Еваріста Парні чи Андре Шеньє, яких переспівував Пушкін. Вони будуть вивчати вірші, де Анна Керн – ах! «мимолетное виденье», «гений чистой красоты», але ніколи не дізнаються про лист, в якому поет згадує мадам Керн, «которую с помощию Божьей я на днях поёб».

Бо не нам, блядям.

_________________

1. Життя потрібно прожити так, щоби всі наступні покоління українців знали про існування москалів лише з підручників історії ...
2. https://www.youtube.com/watch?v=uRKvCPjl-KA


Вернуться к началу
 Профиль Отправить личное сообщение  
 
 Заголовок сообщения: Re: Русской народной песни нет ни одной. Н-и од-ной
СообщениеДобавлено: 02 фев 2018, 19:13 
Не в сети
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 19 дек 2014, 23:09
Сообщения: 20583
У московському метро деукраїнізували фреску:

Изображение

_________________

1. Життя потрібно прожити так, щоби всі наступні покоління українців знали про існування москалів лише з підручників історії ...
2. https://www.youtube.com/watch?v=uRKvCPjl-KA


Вернуться к началу
 Профиль Отправить личное сообщение  
 
 Заголовок сообщения: Re: Русской народной песни нет ни одной. Н-и од-ной
СообщениеДобавлено: 04 фев 2018, 09:26 
Не в сети
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 19 дек 2014, 23:09
Сообщения: 20583
Московство. I. Походження москвина

Изображение

НЕ ПІЗНАВШИ МОСКОВСТВА, НЕ ПЕРЕМОЖЕМО МОСКОВЩИНУ!
Павло Штепа

МОСКОВСТВО http://moskovstvo.narod.ru/MOS/zmist.htm

його походження, зміст, форми й історична тяглість

Науково-популярне видання (1968 р.)

I. ПОХОДЖЕННЯ МОСКВИНА

1
В жилах московського народу тече щонайменше 80% азійської крові.
М. Покровський

Да, азиаты — мы,
с раскосыми и жадными очами!
О. Блок

Однією чи не найголовнішою з багатьох московських вигадок є походження московського народу. Адже походження великою мірою впливає на духовність народу. А духовність є вирішальним чинником, бо «Дух животворить», тобто творить життя, в тому числі й матеріальне. Генетика вчить, що людина успадковує від предків не лише фізичні властивості, а й духовні [4]. Щоб пізнати духовність народу, треба вивчити його походження та природні й господарські умови, за яких він розвивався упродовж кількох десятків поколінь.

Прапредки теперішніх москвинів — угро-фінни примандрували на землі теперішньої Московщини та Фінляндії ще за непроглядних часів передісторії. Літописець ХІ ст. згадує про московські племена чудь, лівь, водь, ямь, чухна, вєсь, пєрмь, мурома, мордва, мокша, мєщєра, чєрєміси, югра, пєчора, карєль, зирянь, єрзя, самоядь. Він пише, що то були дикуни: не мали жодних законів, звичайної моралі, жили в землянках, їли сире м’ясо і сиру рибу, не знали рільництва. Того самого часу (ХІ ст.), за свідченням чужинців, Київ був культурніший і багатший за Париж та Лондон. Праукраїна мала жваві торговельні та культурні зв’язки з усім культурним світом — Грецією, Малою Азією, Індією ще тисячу років до РХ. У північній Московщині носили ще й у ХХ ст. шкіряний одяг дикунського крою (один шмат з діркою на голову), що його носили мавполюди 6 тисяч років тому. Московський археолог пише, що слов’янських могил до Х ст. не знайдено ніде в Московщині [5]. Московський історик стверджує: «В жилах московського народу тече щонайменше 80% фінно-татарської крові» [6]. На захід від угро-фіннів жили предки теперішніх білорусів та литовців. На суміжних землях вони змішувалися з угро-фіннами і розчинилися без сліду в угро-фінському морі.

Географічні назви довготривалі. На теперішній карті Московщини більшість географічних назв — надто озер, річок — фінські. Навіть назва столиці фінська. «Мордор» у фінській мові означає «каламутна вода». Тих угро-фіннів підбив у Х ст. під свою владу український князь Святослав Великий і зробив їхні землі (теперішню Московщину) осадою (колонією) української держави. Правили нею прислані з Києва воєводи з військом та державними урядовцями. Київський митрополит висилав сюди місіонерів навертати предків теперішніх москвинів на християнську віру та будувати церкви і монастирі. Багатьох тих українських місіонерів москвини повбивали. Київські місіонери вишколювали прамосквинів — угро-фіннів на священиків. Київські воєводи призначали ватажків угро-фінських племен на урядові посади. Так помалу почала цивілізуватися верхівка московського народу. Нащадки ж київських цивілізаторів одружувалися з тими, дещо поцивілізованими, угро-фіннами. Їхні діти розмовляли староукраїнською мовою, засміченою угро-фінськими словами [7]. Загал народу залишався суто угро-фінським. Навіть у ХІХ столітті лише за 80 км від Москви були села, де люди не знали московської мови. У східній частині Московщини були цілі повіти таких сіл [8].

Ні в писаних пам’ятках, ні в усних давніх переказах московського народу немає жодних натяків на боротьбу слов’ян з тубільцями-фіннами. Теперішні фінські та слов’янські географічні назви не зосереджені на окремих обширах, а перемішані на всьому просторі від Оки до Білого моря. Це вказує, що слов’яни — осадники не наступали великою масою, а проходили малими гуртами весь простір і мирно змішувалися з тубільцями угро-фіннами. Виникла потрійна суміш: 1) релігійна, що стала основою теперішнього набоженського світогляду москвина, 2) расова — теперішній антропологічний москвин, 3) суспільна — початок рільничого стану [9].

Українська держава ІХ–ХІІІ ст. була однією з найбільших держав Європи. Правити нею з Києва було нелегко, і тому українські князі поділили її на уділи, призначаючи своїх синів правити там під своєю зверхністю. Так Юрій Долгорукий княжив на Суздальщині. Там народився (від половчанки) і виріс його син Андрій. Українська держава була тоді дуже ослаблена невпинними війнами з азійськими ордами. Використовуючи це ослаблення, Андрій Боголюбський напав 1169 р. на Київ, спалив усе місто, вигубив людей у ньому, пограбував церкви. Після цього він заснував свою столицю в новозбудованому місті Володимирі на р. Клязьмі. Московський історик В. Ключевський уважає 1169-й роком народження Московської держави. Всі московські історики не згадують нищення Києва Андрієм Боголюбським, а твердять, що Київ зруйнували татари. А татари руйнували його 1240 року, тобто 70 років після Андрія. Тому наш літописець і записав: «Суздальці так дуже зруйнували 1169 року Київ, що татари не мали вже що руйнувати 1240 року». Як бачимо, традиція ненависті Московщини до Києва досить тривала. Від Андрія Боголюбського через Іванів, Петрів, Катерин, Миколаїв, Олександрів до Володимира 1917-го та Микити 50–60-х років.

Року 1237 Московщину завоювала Татарська Орда хана Батия. Московські князі стали підлеглими Батия, і він поставив по всій Московщині свої залоги. Татари були такими ж азіатами, як і угро-фінни, і ця їхня спорідненість сприяла злиттю обох народів в один — московський. Московський історик підтверджує: «Московські князі і не думали про боротьбу з татарами, розуміючи, що покорою та грішми вони осягнуть більше, ніж боротьбою. На відміну від українських князів, московські одразу визнали без застережень владу хана і встановили приятельські і навіть кровні зв’язки з татарами. Сам великий князь Михайло Тверськой оженився з татаркою, а за ним одружилися з татарками всі інші московські князі» [10]. За князями масово женилися обидва народи. Не важко уявити, якою мовою говорили їхні діти. Потатарщення (радше злиття) було загальним. По упадку влади Орди, татари масово переходили у християнську віру, і так з тої угро-фінно-татарської мішанини створився теперішній московський народ. Народ суто азійський, що й підтверджує аналіз їхньої крові. Азійські народи мають у крові групу «В», а індоєвропейські — групу «А». Москвини мають «В», а українці — «А». Москвинам притаманні первні монголоїдної раси, а українцям — європейської раси.

Тепер у Московщині більшість прізвищ простонароддя є фінськими і татарськими. Серед аристократії та дворянства — сотні тисяч. Наприклад, цар Борис Годунов був татарин. Татарами — князі: Хованський, Юсупов, Урусов, Салтиков, Ордин-Нащокін, Мансуров, Сумбатов і т. п. Татари — дворяни: Архалуков, Алімонов, Аракчєєв, Аксаков, Ахматов, Асланбєков, Артанов, Аргамаков, Армяков, Ахметьєв, Арабажін, Арбатов, Баскаков, Бурдюков, Бехметьєв, Бурнаков, Барабанов, Беклємишев, Базаров, Бакчєєв, Барханов, Балаханов, Берендєєв, Бакунін, Барсанов тощо. «Да, азиаты — мы с раскосыми и жадными очами!», — співає О. Блок. Москвини, що переселилися до Сибіру поміж тамтешніх азіатів: якутів, камчадалів, киргизів дуже скоро перебирали не лише мову тих народів, а й їхні звичаї, навіть віру (поганську), забуваючи свою (московську) мову і звичаї. Але ті москвини, що оселювалися в Україні чи в Польщі, не переймали українських чи польських звичаїв, української чи польської мови. Ось така сила расової спорідненості.

Москвини вважали всіх немосквинів, навіть православних українців, за єретиків, грішників. Часто не пускали немосквинів-християн (навіть православних) до церкви. Татари були не християнами, а магометанами та поганами. Але москвини не вважали гріхом шлюб москвинів-християн з татарами-магометанами. Щобільше, Московська церква молилася за татарських ханів. Московський митрополит Феогност проклинав і відлучав від церкви тих, хто не виявляв беззастережної покори ханові Золотої Орди [11]. Московський письменник свідчить: «Ми, москвини, в Європі — гості, а в Азії ми вдома»[12]. Азійський звичай продавати дівчат дожив у Московщині до ХХ ст. у формі т. зв. «кладки», тобто умовленої суми грошей, що її платили батьки хлопця батькам дівчини [13]. «…Не ззовні, а зсередини татарська духовність заволоділа душею москвина. Це духовне завоювання тривало водночас і з політичним упадком Золотої Орди. В ХV ст. тисячі охрещених і неохрещених татар ішли на службу до московського князя, вливаючись до лав майбутнього дворянства. Двохсотрічне татарське панування не знищило волі в Московщині. Воля в Московщині загинула власне після визволення з-під татарської влади» [14]. Наведене твердження московського патріота і науковця виглядає дивним. Але воно правдиве. Ми звикли вважати татар дикунами, грабіжниками, вони ж бо сторіччями плюндрували Україну, брали ясир тощо. Проте дикунами — як на той час — вони не були, а військовими здобичниками, що за тих часів уважалося в Європі законним заняттям.

Татари прийшли з Азії, де вони жили побіч висококультурного Китаю. Від Китаю татари перебрали багато знань і культурних звичаїв. За татарських (монгольських) ханів завжди були китайські науковці, дорадники і керівники. Арабські історики ставлять татарську державну адміністрацію не нижче за римську. Чужоземні торгівці їздили зі своїм коштовним крамом по всій татарській державі безпечно. В Московщині було небезпечно подорожувати навіть у XVIII ст. Столиця Татарської Орди — Сарай була культурним містом з брукованими вулицями, водостоками, з мистецьки збудованим палацом. Щодо військової майстерності татари були не гірші за римлян.

Татари були значно культурнішими за прамосквинів-угро-фіннів. Це визнають і московські історики від М. Карамзіна (1766–1826) до М. Покровського (1868–1932). Всі вони пишуть, що московська держава завдячує своїм народженням татарам. В. Ключевський (1841–1911) пише, що в XVI–XVIII ст. 57% московської провідної верстви були татарського походження, а ідею Чінгіс-хана загарбати весь світ дала Московщині її аристократія татарського походження. Перший московський історик М. Карамзін був татарського походження. Силу татарського впливу у щоденному житті видно з того факту, що москвини молилися в церкві в шапках на голові аж до 1651 року.

У складі татарської держави Московщина була напівсамостійною (автономною) і тому називалася «Русский Улус». У татарському війську та уряді служило багато москвинів, а в московському війську і уряді — татар. В Сараї постійно жило багато московських торгівців, вельмож і навіть московський єпископ. Так само і в московських містах було повно татарських торгівців, вельмож, ремісників. Цілком природно вони одружувалися з місцевими людьми, і коли впала Золота Орда, лишилися там, де жили. Таке мирне злиття обох народів московські історики називають «татарським ігом» (ярмом) і пишуть, що москвини збройною боротьбою скинули те ярмо. Це звична московська вигадка. Збройна боротьба була лише участю в боротьбі окремих ханів за владу. Зазвичай москвини завжди були на боці того, хто мав більше шансів на перемогу. Коли Золота Орда розпалася, ніяких змін у Московщині не сталося. Всі — і татари, і москвини — лишилися на своїх місцях, на старих посадах. Лише замість хана найвищим володарем став цар. Московський історик свідчить: «Не відділенням від Золотої Орди, не скиненням татарського нібито «ярма», але цілковито навпаки — перебранням усього ідейного спадку татар стала Московщина великою потугою» [15]. Расова спорідненість татар з предками москвинів не лише полегшила та прискорила потатарщення, що просякнуло дуже глибоко всі царини матеріального і духовного життя Московщини. Татарська кров дала лісовому угро-фіннові великий степовий розгін і розмах кочовика та нічим необмежений фанатизм. Ці суперечні властивості: боягузтво і розгін виявляються в сучасному москвинові. Він стихійно суне ордою підбивати, грабувати сусідні народи, але поза ордою достоту боягуз. Це бачимо в усій історії Московщини до сьогоднішнього дня. Пізніше домішалася до московської провідної верстви (лише до неї) невелика кількість європейської (української та німецької) крові, але вона розчинилася в морі азійської. Зрештою, татарська доба Московщини тривала вдвічі довше, ніж її «європеїзована» (1709–1917) доба. Азійський духовний тип москвина виявився надзвичайно стійким. По ХVIІІ ст. дещо змінилися форми, і то лише у вищих верствах, але зміст усього життя Московщини (матеріального і духовного) лишився через усі сторіччя і досі азійським. У ХІХ ст. московська інтелігенція ніби скинула з себе татарський «кафтан» і зодяглася в європейський фрак. Цей карикатурний «истинно кацапский европеец» панує й дотепер.

Після 1917 р. здавалося, що імперія втратила свою найсильнішу європейську підпору — Україну. Московщина повернеться до своїх природніх меж ХV сторіччя. Перелякані такою можливістю москвини заходилися закладати ідеологічно-правні підвалини свого панування в Сибіру, щоб утримати бодай його. Група московських утікачів-професорів (очолив її малорос проф. Петро Савицький) заходилася розробляти доктрину т. зв. євразійства. Євразійці, визнаючи азійське походження московського народу, пропонували обіперти московську фізичну і духовну силу на Азію, на все азійське. Їхній клич: «Москвини, обличчям до Азії!» означав ще: спиною до Європи. Вони обґрунтували тези, що Московщина є цілковито природньою історичною спадкоємницею політичного й ідейного капіталу Чингіс-хана.

Тим часом новому московському володареві В. Леніну пощастило повернути до імперії її європейську підвалину — Україну. Гострота імперської кризи минула, євразійська доктрина позірно ніби завмерла. Та не минула сама криза, і нова московська провідна верства кинулася поквапно розбудовувати господарство Сибіру, себто здійснювати доктрину євразійців. Розбудова Сибіру потребувала багато праці, і то тяжкої. І соціалістична влада пішла слідами своєї попередниці — монархічної: розбудовує Сибір руками і головою немосквинів. Тепер у Сибіру живе їх значно більше, ніж москвинів. Московщина тисячократно посилила московщення немосквинів, а насамперед — найнебезпечніших їй українців. Але й по тисячократно посиленому за останні півстоліття московщенні читаємо 1967 р. в часописах СРСР тривожні заклики боротися з націоналізмом немосковських народів.

У державних архівах СРСР є безліч офіційних ухвал усіляких з’їздів, нарад урядів від найвищого — ЦК КПРС до найнижчих районних — нищити націоналістів і націоналізм немосковських народів. Але не змосковщили. Чому? Москвин не знає відповіді і не зрозуміє, якщо хтось йому її підкаже, бо не бачить сили національного ДУХУ і ДУШІ немосковських народів. Не хоче вірити, що та сила передається з покоління в покоління, і що старший народ, то незнищимішою є його сила. Цього не розуміють і багато малоукраїнців. Тому доречно буде сказати кілька слів про нашу силу.

Антропологи поділяють народи за походженням на три культурні групи: рільничу, скотарську, мисливську. Духовність народів цих культур помітно відрізняється одна від одної. Українці — народ дуже давньої рільничої культури. Москвини — народ молодої мисливської. Ці дві культури протистоять одна одній, і ця їхня протиставність заіснувала тисячі років тому, вона виявляється в усіх — без жодного винятку — царинах фізичного і духовного життя обох народів. І власне вона — ця протиставність — визначала, визначає і визначатиме всі стосунки між ними через всю історію по сьогоднішній день.

Ми вже згадали, що москвини — азійської раси, а українці — європейської. З багатьох фізичних відмінностей згадаємо лише кілька для прикладу. Назагал українці високого зросту (1709 см), а москвини — низького (1615 см). Українці мають довгі ноги (54,6 см), а москвини — короткі (50,1 см) [16]. Українці — кулястоголові (брахіцефальність понад 80), а москвини — довгоголові (доліхоцефальність менше 75,9).

Діти від расово споріднених батька-матері успадковують їхні властивості, які передають своїм дітям, онукам, правнукам, якщо й далі поєднуються расово споріднені. Властивості, успадковані від расово неспоріднених батька-матері, вироджуються (дегенерують) у другому, а ще більше в третьому і подальших поколіннях. Діти москвина-татарки чи татарина-московки передають їхні властивості нащадкам, якщо й далі спаровуватимуться татари-москвини. Але діти москвина-українки, чи українця-московки є типовими покручами (гібридами). Вони дають звироднілих нащадків, що мають протилежні властивості, а ті, заперечуючись взаємно, викликають душевну боротьбу, душевний безлад, що часто кінчається трагічно [17]. Переконливі приклади цього читач знайде, дослідивши життєпис та твори тих московських письменників, в жилах яких тече частина немосковської (української) крові. До речі, всі більші московські письменники, музиканти, митці не є питомими москвинами. Чимало з них не мають ні краплини московської крові, а дехто кінчав життя трагічно, бо їхня немосковська душа не витримувала московського духовного ґвалту, наприклад М. Гоголь. Психологічний аналіз життя і творів московських письменників, митців-покручів дав би тисячі конкретних доказів згубності кровного змішування азіатів (москвинів) з європейцями (українцями).

Дуже промовистим для соціолога є той факт, що московсько-українські шлюби були лише серед інтелігенції та напівінтелігенції. Український же простий народ — надто селяни — інстинктивно уникали шлюбу з москвинами. Вони бридилися всім московським. Коли московський уряд привіз із Московщини в XVIII–XIX ст. сотні тисяч москвинів і оселив їх в Україні окремими селами поміж українськими, за кількасот років там не було московсько-українських шлюбів. Українські села, озброївшись сокирами, вилами, виганяли 1917 р. з України такі московські села, хоч москволюбний уряд УНР боронив тих зайд. Так само і московські «деревни» виганяли з Московщини (Саратовщини) тамтешні українські села. Московський уряд не боронив тих українців, навпаки — сам виганяв.

Московський уряд, заселюючи Сибір, розміщував упереміш москвинів і українців, щоб створився «единый кацапский «народ (як бачимо, ідею «единый советский народ» позичила московська «демократія» у своєї аристократії. Лише аристократія була чесніша: казала відверто «кацапский», а не ховалася за личиною «советский»). За кілька років українці скупчувалися на одному боці села, а москвини — на протилежному. Звичайно на суміжних між двома народами територіях утворюються говірки з мішаних двох мов. Наприклад, українці на суміжжі польському, білоруському, словацькому мають мішані говірки. Але на московському — як ножем відтята — відрубність, ані натяку на змішання мов. На московсько-українському суміжжі українські села і московські «деревни» були двома цілковито протилежними світами фізично і духовно. Між ними не згасала взаємна неприязнь, ворожнеча. Так саме життя довело не лише непримиренну різницю, але й протиставність народів московського й українського.

Свій назбираний століттями життєвий досвід народ висловлює у приказках та приповідках. Український народ каже: «На базарі не було людей, а самі жиди та москалі» [18]. Є сотні подібних приказок [19]. У т. зв. УРСР видано велику збірку українських і «українських» приказок. Московська влада не дозволила надрукувати там жодної протимосковської.

Та не лише український народ, а й чужинці, які пізнали духовність московського народу, говорять те саме. Французький історик зауважує: «Москвин не має найвартнішого, що має людина — це здібності відчувати моральне добро і зло. А ця здібність є основою всієї людської культури. Отже, москвини не є ще людськими істотами» (Ю. Міхелет).

Зрештою, і самі москвини зізнаються, що… «Ми, москвини, ані східний, ані західний народ; ми — якась нісенітниця» ...

_________________

1. Життя потрібно прожити так, щоби всі наступні покоління українців знали про існування москалів лише з підручників історії ...
2. https://www.youtube.com/watch?v=uRKvCPjl-KA


Вернуться к началу
 Профиль Отправить личное сообщение  
 
 Заголовок сообщения: Re: Русской народной песни нет ни одной. Н-и од-ной
СообщениеДобавлено: 26 фев 2018, 19:53 
Не в сети
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 19 дек 2014, 23:09
Сообщения: 20583
Тайна Успенского собора. Согласно легенде, московский князь Иван III венчался в московском аналоге храма Святой Софии - Успенском соборе. Но так ли это на самом деле?

В системе ценностей церкви в обязательном порядке существует такое понятие как кафедральный собор - центральный, основной, титульный ее храм. На Московии таким храмом был Успенский собор, построенный при Халифе Иване (Калите) в 1326 году. В годы правления царя Узбека. Как раз в то время, Мордор наиболее активно пыталась стать центром руськой церкви и собор должен был стать новой ее основной святыней, затмив основную ее святыню - Софийский собор Руси - Киева.

Как сообщает Википедия:

"При Иване III храм перестал соответствовать статусу кафедрального собора крепнувшего централизованного Московского государства".

При этом надо понимать, что "централизованное Московское государство" - это отделившаяся от всего христианского мира часть Золотой Орды, а вовсе не Руси, как это обычно нам предлагают думать московские историки.

"Вероятно, предназначенный к сносу храм перестали ремонтировать, и он сильно обветшал, что и нашло отражение в летописях. Летом 1471 года «митрополит Филипп стал усердно помышлять о постройке нового каменного соборного храма в Мордоре, ибо старый, построенный Калитою, от древности и от многих пожаров грозил уже разрушением, своды его уже были подкреплены, подпёрты древами толстыми".

Заметьте, знаменитые на весь мир московские строители сумели построить такой храм, который еле простоял 150 лет!!! Но даже не в этом дело. На самом деле Википедия не договаривает. Новый кафедральный собор начали строить в связи с тем, что Мордор отказалась от родства с остальным христианским миром, и пошла по собственному пути сначала Мордора - Второго Киева, а в последствии Третьего Рима.

"Строительство нового собора огромных для того времени размеров было поручено "русским" зодчим Кривцову и Мышкину. 30 апреля 1471 года состоялась закладка нового собора. Начатое строительство не было закончено, так как доведённый до сводов храм обрушился после землетрясения («труса»)",случившегося в Мордоре 20 мая 1474 года. Летописец свидетельствует: «бысть трус во граде Мордоре и церковь св. Богородицы, сделана бысть уже до верхних камор, падеся в 1 час ночи, и храми все потрясошася, яко и земли поколебатися».

Иван III пригласил из Италии архитектора Аристотеля Фиораванти, который, полностью разобрав остатки прежнего строения, воздвиг существующее здание по подобию Успенского собора во Владимире. Храм был освящён 12 августа 1479 года митрополитом Геронтием".

Вроде бы ценного ничего в этой информации нет, за одним лишь "но":"12 ноября 1472 года московский князь Иван III обвенчался с ней в кремлёвском Успенском соборе".

Еще раз, смотрите как символично:

В 1471 году по указанию московского самозванца Ивана III на месте обветшавшего старого кафедрального собора, построенного в 1326 году первым московским Халифом - Иваном Калитой было решено заложить новый кафедральный собор, новой самозванной московской церкви.Строительство было поручено московским мастерам; однако, когда до окончания работ осталось совсем немного, собор рухнул.

Но!

В ноябре 1472 года, в самый разгар строительных работ, с претензией на византийскую корону, Иван III обвенчался в том, что было снесено по его же приказу с константинопольской невестой. Что, по мнению мифологов Третьего Рима, должно было олицетворять зарождение новой империи, пришедшей на смену Ромейской - Византийской!

Отсюда ряд вопросов:

Где на самом деле все-таки проходило венчание, нового "императора" и было ли оно вообще?

Понимают ли московиты, что построенный ими на обломках собора их первой попытки создания вассальной Орде, империи - просто рухнул, что вот ну никак уж хорошим знамением не назовешь? Забавно еще, что псковские мастера, осматривавшие обрушившееся здание, сделали вывод, что "известь не клеевита да камень не тверд", и за постройку нового собора не взялись! Слышите? "Камень не тверд"!

И самое интересное, что центральный кафедральный собор, который собственно и олицетворяет сегодня Православную мАсквабад - построили католик-итальянец, мошенник, обвиненный на родине в в сбыте фальшивых монет?

_________________

1. Життя потрібно прожити так, щоби всі наступні покоління українців знали про існування москалів лише з підручників історії ...
2. https://www.youtube.com/watch?v=uRKvCPjl-KA


Вернуться к началу
 Профиль Отправить личное сообщение  
 
 Заголовок сообщения: Re: Русской народной песни нет ни одной. Н-и од-ной
СообщениеДобавлено: 26 фев 2018, 19:55 
Не в сети
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 19 дек 2014, 23:09
Сообщения: 20583
История Великой Козломордии это история массовой фальсификации, подлогов и лжи. Разобраться в которой можно лишь потому, что намерения правящего ею преступной секты понятны и ясны.

Все мы знаем, что Великая Козломордия не ограничилась выдачей голландского триколора за свой флаг, и в 1858 году, проглотив горькую пилюлю позора, потерпев разгромное поражение в войне с Турцией, пришла к выводу, что поражение ее стало возможным, потому как воевала она не под тем флагом.

Посему, Александра II, постановил немедленно изобрестить специальный имперский "Флаг Победы", под которым Великая Козломордия будет продолжать свои завоевания. Так появился имперский черно-желто-белый кацапский триколор.

Первое описание "флага победы" гласило:

"Описание Высочайше утверждённого рисунка расположения гербовых цветов Империи на знамёнах, флагах и других предметах, употребляемых для украшений при торжественных случаях. Расположение сих цветов горизонтальное, верхняя полоса чёрная, средняя жёлтая (или золотая), а нижняя белая (или серебряная).

Первые полосы соответствуют чёрному государственному орлу в жёлтом поле, и кокарда из сих двух цветов была основана императором Павлом I, между тем как знамёна и другие украшения из сих цветов употреблялись уже во времена царствования императрицы Анны Иоанновны.

Нижняя полоса белая или серебряная соответствует кокарде Петра Великого и императрицы Екатерины II; император же Александр I, после взятия Парижа в 1814 году, соединил правильную гербовую кокарду с древней Петра Великого, которая соответствует белому или серебряному всаднику (Святому Георгию) в московском гербе".

Позднее описание было более интересным:

"Чёрный цвет был взят с герба Великой Козломордии, на котором был изображён чёрный двуглавый орёл.

Жёлтый (или золотой) цвет по одной версии был также взят с герба Великой Козломордии (таковым было поле, в котором изображался двуглавый орёл), по другой версии — золотым был двуглавый орёл на штандарте Византии. Так или иначе, но золотой цвет и двуглавого орла изображали на знамёнах ещё при князе Иване III Васильевиче.

Белый (или серебряный) цвет был известен как цвет Георгия Победоносца, поражающего копьём дракона. Белый цвет символизировал вечность и чистоту у всех народов мира на всех флагах".

Есть и еще одна преинтереснейшая трактовка, согласно которой эти цвета оправдывались как исконно "кацапские":

"Расположение сих цветов горизонтальное, верхняя полоса черная, средняя желтая (золотая), а нижняя белая (серебряная). Первые две полосы соответствуют черному Государственному орлу на золотом поле Нижняя полоса соответствует белому (серебряному) всаднику Святому Георгию в Московском гербе.

Черный цвет - цвет Российского двуглавого орла - символ державности, государственной стабильности и крепости, незыблемости исторических границ, смысл самого существования "руцкой" нации.

Золотой (желтый) цвет - некогда цвет знамени Византии, воспринятого как государственное знамя Великой Козломордии Иваном III, - символ духовности, устремление к нравственному совершенствованию и твердости духа.

Белый цвет - цвет вечности и чистоты, не имеющий различий среди всех народов. Для "кацапских" - это цвет Георгия Победоносца символ бескорыстной жертвенности за Отечество, за "русскую" землю, которая всегда озадачивала, восхищала и страшила иноземцев".

Обратите внимание, что везде в каждом описание идет обязательная отсылка к Византии, наследниками которой себя возомнили московские самозванцы.

Но и это не самая последняя версия расшифровки.

Наиболее верной мне казалось до недавнего времени еще одно трактование. Флаг олицетворял пропагандистский лозунг графа Уварова, который звучал так: "Самодержавие, православие, народность».

То есть, кацапский имперский флаг расшифровывался как:

Белый цвет основе олицетворял правителя страны: АкХана – Белого Царя
Золотой - Бога
Черный - мифический «кацапский» народ

И это действительно логичная трактовка. Вот только буквально вчера появилась у меня еще одна идея.

Изображение

Эти два цвета были популярны на Великой Козломордии, потому ка были частью столь важной для Третьего Рима "наследной" георгиевской ленты.

А вот эти два цвета - это цвета флага Ватикана:

Изображение

Вот отсюда у меня и вопрос: могла ли Мордор - Третий Рим, в своем имперском флаге объединить флаги Рима первого и второго, и собственно в этом и состояла его "сакральная" сущность?

_________________

1. Життя потрібно прожити так, щоби всі наступні покоління українців знали про існування москалів лише з підручників історії ...
2. https://www.youtube.com/watch?v=uRKvCPjl-KA


Вернуться к началу
 Профиль Отправить личное сообщение  
 
Показать сообщения за:  Поле сортировки  
Начать новую тему Ответить на тему  [ Сообщений: 255 ]  На страницу Пред.  1 ... 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24 ... 26  След.

Часовой пояс: UTC + 2 часа


Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 1


Вы не можете начинать темы
Вы не можете отвечать на сообщения
Вы не можете редактировать свои сообщения
Вы не можете удалять свои сообщения
Вы не можете добавлять вложения

Найти:
Перейти:  
cron
Powered by phpBB © 2000, 2002, 2005, 2007 phpBB Group
Русская поддержка phpBB