Форум "Схрон Бандеровцев Севастополя"

Севастополь, Крым, Украина
Текущее время: 22 июл 2018, 07:00

Часовой пояс: UTC + 2 часа




Начать новую тему Ответить на тему  [ Сообщений: 46 ]  На страницу Пред.  1, 2, 3, 4, 5
Автор Сообщение
 Заголовок сообщения: Re: Степан Бандера Герой Украины
СообщениеДобавлено: 05 фев 2018, 18:32 
Не в сети
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 07 май 2015, 09:04
Сообщения: 5485
Изображение

_________________
Изображение


Вернуться к началу
 Профиль Отправить личное сообщение Отправить email  
 
 Заголовок сообщения: Re: Степан Бандера Герой Украины
СообщениеДобавлено: 10 апр 2018, 19:52 
Не в сети
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 19 дек 2014, 23:09
Сообщения: 18304
3 травня 1946 на трасі Станиславів–Калуш біля станції Тязів в засідку українських повстанців потрапили командувач 38 армії генерал-полковник Кирило Москаленко та член військової ради армії генерал-майор Олексій Єпішев. В результаті короткого, але інтенсивного обстрілу поранено трьох осіб зі супроводу командарма – двоє рядових автоматчиків та їх командир-сержант. Обидва генерали ушкоджень не мали.

Засідку провела сотня “Месники” (к-р поручник Павло Когуч-“Павло”). Безпосередньо акцією командував чотовий “Ґонта”.

Політвиховник тактичного відтинка УПА “Чорний ліс” Василь Сендега-“Чайка” так описував дії повстанців:

“Повітря пронизує гострий наказовий голос чотового Ґонти: «Лімузина справа, вогонь!» Всі зриваються і підбігають до рова. Цільно грякнув кулемет ройового Солов’я. Черга пронизує мотор машини, кабіни та задні місця. З куряви, що постала вслід за машиною, показується друга машина. її зустрічає доля попередньої. Вогонь з автоматів та самозарядних крісів, що вторували кулеметові Солов’я, зробили, як це кажуть повстанці, з машини решето. Сильний розгін кидає машини далеко вдолину.

На віддалі яких 150 метрів машини здержуються, трофеїв забрати неможливо, – занадто близько гарнізон. Він за п’ять хвилин найпізніше буде тут. На станції Тязів крики. На залізничному мості стріляє охорона. Чотовий Ґонта подає наказ відступати. За кілька хвилин нас закрили кущі лазів, що безпосередньо притикають до Чорного лісу. Наступного дня ціла дивізія більшовицьких посіпак рушила в Чорний ліс шукати нас. Але ми – вітер у полі, їм нас не знайти.”

В деяких підпільних виданнях подавалося, що Москаленко у засідці загинув. Ця помилка перекочувала і до окремих досліджень.

При цьому в інших повстанських документах інформація подавалася більш обережно.

У звіті Станиславівської округи ОУН за квітень–травень 1946 зазначено: “Збито дві легкові автомашини. Вбито одного генерала (населення говорило, що це генерал-полковник Москаленко). Поранено двох полковників”.

У згаданому нарисі політвиховника “Чайки” мова йшла тільки про можливе поранення: “За кілька днів донесла нам розвідка, що на тій засідці, між іншими, був тяжко ранений генерал-полковник Москаленко”.

Не треба обманюватися, що в засідці могли загинути армійці-фронтовики. 38 армія під орудою “Смершу” активно долучалася до протиповстанської боротьби, облав і терору мирного населення, особливо під час т.зв. виборів до Верховного Совєта СССР та сумнозвісної зимової блокади.

Історик Василь Ільницький в книзі “Карпатський край ОУН в українському визвольному русі” цитує слова самого Москаленка: “Каральні органи, ставляться так, що молодих дівчат і хлопчиків 27–28-го року народження, ще неповнолітніх нічого арештовувати.

А якщо ці маленькі люди вбивають наших офіцерів і бійців?” і далі: “Я схильний до того, що деякі наші каральні органи дуже м’яко ставляться. Потрібно люто розправлятися, а щоб були причини для розправи, потрібно попрацювати і покопатися, і ці причини знайдуться”.

Згодом Москаленко і Єпішев відігравали важливу роль в партійному і військовому керівництві СССР.

Москаленко в червні 1953 очолював групу офіцерів, які арештовували Берію. Після цього призначений командувачем Московським військовим округом (1953–1960), відтак довгі роки був заступником міністра оборони СССР (1962–1983); член ЦК КПСС (1956–1985); маршал Совєтського Союзу (1955), герой Совєтського Союзу (1943, 1978), нагороджений сімома орденами Леніна.

Єпішев, який перед війною керував Харківським обкомом КП(б)У, кілька місяців після засідки повстанців призначений секретарем ЦК КП(б)У з кадрів (1946–1949), згодом очолював Одеський обком партії (1950–1951, 1953–1955), був заступником міністра госбєзопасності СССР з кадрів (1951–1953), послом в Румунії та Югославії (1955–1962), а відтак довголітнім начальником Головного політичного управління Совєтської армії і військово-морського флоту (1962–1985); член ЦК КПСС (1964–1985); генерал армії (1962), герой Совєтського Союзу (1978), нагороджений чотирма орденами Леніна.

Обоє померли в 1985. А могли і в 1946…

_________________

1. Життя потрібно прожити так, щоби всі наступні покоління українців знали про існування москалів лише з підручників історії ...
2. https://www.youtube.com/watch?v=uRKvCPjl-KA


Вернуться к началу
 Профиль Отправить личное сообщение  
 
 Заголовок сообщения: Re: Степан Бандера Герой Украины
СообщениеДобавлено: 15 апр 2018, 20:14 
Не в сети
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 07 май 2015, 09:04
Сообщения: 5485
У 1951 і 1952 рр., коли в наслідок московсько-большевицької аґресії в різних частинах вільного світу виникла можливість вибуху третьої світової війни, на Заході, головно в Німеччині й США, появилася ще одна форма московського імперіялізму, звернена проти еміграцій поневолених Москвою народів. Так зв. біломосковські політичні групи, очолені А. Керенським, розпочали інтенсивну політичну акцію з програмою знищити большевизм, але зберегти імперію, затримуючи в дальшій неволі “всі народи Росії”. Для своєї диверсії вони здобули велику підтримку з боку американських кіл; тоді постали такі творива, як СОНР, АКВБ, КЦАБ і т. п. з спільним завданням звести до спільного кітла політичні сили еміґрацій поневолених народів, а їхню боротьбу проти Москви і її імперіялізму перетворити на боротьбу лише проти большевицького режиму й комуністичної системи.

Ці ворожі для української справи затії затаврував Ст. Бандєра у своїх статтях: “З москалями нема спільної мови”, та в двох наступних — “Первородний гріх проросійської концепції” і “Відкриті карти”. Провід ЗЧ ОУН видав дві заяви, підтримуючи спільні “Позиції українських політичних установ та організацій” з 27. 12. 1952 р. та спільну “Деклярацію національних політичних центрів і Національно-Виз-вольних Організацій” поневолених Москвою народів з 14. 12. 1952 р. (Див.: “ОУН у світлі постанов Великих Зборів, Конференцій та інших документів з боротьби 1929-1955 р.”, збірка документів, Бібліотека Українського Підпільника, ч. 1. Видання ЗЧ ОУН, 1955 р., стор. 264-282 “Наше становище до біжучих подій” і “Доповнююче становище Проводу Закордонних ОУН”).

Нижче наведена стаття була друкована за підписом Ст. Бандери в тижневику. “Український Самостійник”, Мюнхен, рік III, ч. 42/143 з 12. 10. 1952 р.

В українській політиці вже давно устійнилася однодушна негативна постава до всіх, явних чи замаскованих, намагань впрягти українську справу до московського імперіялістичного воза. Всюди, поза засягом московського насильства, українська національна спільнота ставиться до того роду московських затій так, як звичайно до ворожих починів. І кожна спроба з боку москалів зробити вилім в українському фронті є цілком безнадійна.

Тим часом за таке завдання — змінити цю послідовну поставу української політики, — приймають ті американські політичні кола, які в теперішній психологічній війні з большевизмом організують американські акції на цьому відтинку. Вони різними засобами намагаються звести в одно річище і визвольні змагання народів поневолених Москвою, в першу чергу України, і протирежимні, антикомуністичні тенденції серед московського народу, репрезентовані його політичною еміграцією. Базою спільної дії мало б бути передусім саме неґативне ставлення до большевизму, як до режиму і комуністичної системи, боротьба за його усунення та за встановлення на його місце демократичного ладу. Що ж стосується державно-політичного укладу на місці СССР, то мала б залишитись російська імперія в дотеперішньому складі, до якої далі належала б Україна й інші народи, хіба, що самі форми їхньої підлеглости були б у дечому змінені. Максимальні “концесії”, які допускала -б ця концепція народам, що борються за своє визволення від Москви, — це було б відкладення їхнього державного визначення на пізніше, після переможення большевизму спільними силами і встановлення демократії в російській імперії. До того часу Україна й інші народи мали б переставити свої визвольні змагання тільки на протирежимну, протикомуністичну боротьбу і провадити її в аспекті неподільности російської імперії, з пристосуванням до московських бажань.

Така концепція зустрілась з одностайним різким відпором усіх українських політичних середовищ на еміграції, коли московські чинники на еміграції пробували ввести її в дію, а американські аранжери й покровителі тримались за лаштунками. Після того американська політична акція в цьому ж напрямі почала виявлятись щораз виразніше, ставлячи цю проросійську, єдинонеділимську концепцію, як офіційну лінію політики США. Різні засоби політичного натиску і з’єднування мають зламати одностайність українського відпору та перетягнути слабкі і податливі на такі методи елементи серед української політичної еміграції. Настійливість американських чинників, які ведуть цю акцію, готова посунутись до таких меж, що, мовляв, становище української сторони до такої їхньої концепції вони будуть трактувати як чинник українсько-американських взаємин. Тобто, що керівні політичні кола США будуть так ставитися до українських політичних сил, як ці ставитимуться до їхньої проросійської політичної акції.

Цього роду прояви і суґестії мають за ціль викликати замішання в українській політиці на еміграції, позбавити її підметности і перетворити на податливий об’єкт у тактичних заграх чужої політики. В такій ситуації всі українські самостійницькі сили мусять виявити свою національно-політичну зрілість і непохитну стійкість на позиціях нашої визвольної справи.

В першу чергу мусимо категорично відкидати кожну суґестію, щоб нашу поставу супроти будь-яких московських плянів, акцій і сил трактувати в іншій площині, ніж з позиції української визвольної боротьби і політики. Коли хтось намагається трансформувати це на відношення між нами і США, то цього не можна ані вважати за поважне ставлення справи, ані тим більш до такого ставлення достосовуватися. Бо ставлення до Москви, до московської нації і державности, до всіх складників і форм московського імперіялізму — це виросле з вікової історії, основне питання життя і розвитку української нації. Воно стоїть у нас на першому пляні. Натомість актуальна концепція політики США в психологічній війні з большевизмом — це питання тільки політичної тактики і то дуже сумнівної. Американська акція по лінії єдинонеді-лимській — це, з погляду українських визвольних змагань, явище тільки коньюнктурного значення, незалежно від її можливої натуги і часу тривання.

Питання нашого відношення до різних московських сил і акцій, які заторкують українські справи, зокрема визвольні змагання і самостійність України під будь-яким оглядом, оцінюємо, вирішуємо і реалізуємо тільки згідно з українською рацією. На суть такого нашого відношення не можуть мати впливу ці обставини, що означені московські акції виступають у сплетенні з акціями третіх сил, або мають від них підтримку, хоч би нам навіть дуже залежало на добрих взаєминах з тими силами.

Акція згаданих американських кіл знову ставить перед українськими політичними силами за кордоном справу співдії з московськими протикомуністичними, але імперіялістичними середовищами. Зміст однородної відповіді всіх українських самостійницьких сил у такій засадничій справі визвольної політики не може достосуватись до бажання зацікавлених чужосторонніх чинників, ані до того, чим вони підпирають свої бажання. Ця відповідь перерішена самою природою, цілями і положенням обидвох справжніх партнерів: українського і московського.

Цілі визвольних змагань України і союзних народів є незмінні і цілком виразні: повне визволення від загарбницького і насильницького імперіялізму московської нації в цілому і його теперішньої форми, большевизму — зокрема. Знищення комуністичної системи й режиму. Повний розрив будь-яких пов’язань із Росією. Побудова суверенних національних держав на етнографічному просторі кожного народу.

Історичний досвід переконливо повчає нас, що Росія при всіх внутрішніх перемінах ніколи не зміняла, ні не послаблювала свого імперіялізму — гону загарбувати, визискувати й нищити інші народи, зокрема український. В наслідок національного поневолення Україна, як теж інші народи в такому ж становищі зазнали саме найгірших лих, з-поміж усіх тих, що ними відзначалась кожна доцьогочасна московська державно-політична і суспільна система. Кожний режим московської тюрми народів зосереджував свої сили, всі найжорстокіші засоби для того, щоб втримати та закріпити поневолення, пограбування і нищення України й інших народів. Московський нарід не тільки не протиставився тому, але в цілому був і залишився носієм цього імперіялізму. Ривалізуючі за владу системи і сили в Росії, намагаючись з’єднати собі симпатії більшости московського народу і плямуючи непопулярні риси противника, завжди суперничали між собою в тому, хто з них здобуде більше для російського імперіялізму. Кожна московська держава, як царська, так демократична і большевицька, завжди послуговувались підступом і віроломністю супроти України й інших народів, і кожну форму союзу перетворювала в найжахливіше поневолення. Отже, ворогом був не тільки даний режим — царський, чи большевицький, не тільки державна і суспільна система, а сама московська нація, навіжена бісами імперіялізму, жадобою бути все більшою, могутнішою, багатішою, але не власним ростом, а коштом поневолення інших народів, їх пограбуванням і всмоктуванням у себе.

Мета наших визвольних змагань — повне унезалежнення від Москви через побудову Суверенної Соборної Української Держави, — не може бути нічим підмінена. Сама зміна режиму й устрою Росії, при будь-якому узалежненні від неї України, не є ані суттю, ані етапом українського визволення. Сучасна визвольна боротьба українського народу з большевицькою Москвою є одночасно боротьбою з імперіялізмом московської нації взагалі, так, як большевизм є формою і витвором цього імперіялізму.

Україна може творити спільний протибольшевицький фронт з такими чужими силами, які позитивно ставляться не тільки до самої боротьби, але і до наших визвольних цілей, та воюючи проти спільного ворога, не мають ворожих намірів щодо України. Такий природний і організований спільний фронт творять поневолені Москвою народи.

Зате ж немає таких московських сил, які позитивно ставилися б до самостійницьких змагань України і її союзників, які протиставились би імперіялістичним діям і тенденціям Московщини. Московські протибольшевицькі течії і настрої є проти самого режиму, проти комуністичного ладу і системи, а не проти національно-політичного поневолення інших народів. Різні еміграційні московські партії й організації, при своєму декляративному протибольшевицькому наставленні, свою фактичну діяльність зосереджують на поборюванні українського самостійницького руху. Таким чином, коли йде про втримання московської імперії, вони змагають до того самого, що й большевики і доповняють їх роботу там, де не сягають большевицькі руки. В цьому існує фактичний поділ ролі між дова ривалізуючими формами московського імперіялізму.

Повторюється історія 1917-1920 років, коли-то білі і червоні московські сили, не зважаючи на найбільшу взаємну ворожнечу, однаково звертали свої головні сили на знищення самостійности України та інших відновлених національних держав. Денікін узяв усю поміч західніх держав, призначену на боротьбу з большевизмом, і повернув її головним чином проти Українських Армій, що стояли в боротьбі з цим же большевизмом. Так само тепер московські імперіалісти на еміграції, під формою протибольшевицької акції і спільного фронту, намагаються захопити під свій вплив політику західніх держав на цьому відтинку та скерувати їх акцію на єдинонеділимські рейки, на шкоду визвольним змаганням України та всіх поневолених Москвою народів. Вони намагаються зіпхнути справу державної самостійности України з політичного обрію й утвердити у світовій політиці переконання, що нібито суттю цілого протибольшевицького змагання є тільки справа усунення комуністичного режиму і системи, а самозбереження московської імперії не підлягає’ жодній дискусії.

Українська самостійницька політика мусить зробити належні висновки з того факту, що в московському таборі існують тільки сили крайньо ворожі справі державної самостійности України, і що під цим оглядом надалі маємо справу з одностайним фронтом большевиків й антикомуністичних московських імперіялістів. В такій ситуації кожне намагання звести українську політику до спільних позицій з московськими антирежимними силами є рівнозначне з намаганням довести до капітуляції українських визвольних змагань перед московським імперіялізмом. Будь-які зв’язки з ворогом на такій плятформі капітулянства були б злочином національної зради.

Як по московському боці немає інших діючих сил, тільки ім-періялістичні, що найбільш ворожо ставляться до визвольних змагань України й інших народів, так само з нашого боку супроти них може бути тільки одна постава: відпір і боротьба. Боротьба з Москвою, з большевизмом і з кожною іншою формою її загарбницького імперіялізму, аж до повного визволення, поки московська нація не виречеться своїх намагань поневолювати Україну й інші народи та не погодиться жити з ними в мирних взаєминах, на засаді пошанування самостійности і всіх прав кожного народу. А до того часу, поки в московському таборі не виступлять неімперіялістичні сили з такою програмою і не почнуть діяти по лінії позитивного ставлення до головних цілей визвольної боротьби України й інших поневолених народів — доти не може бути спільної мови з жодними московськими чинниками.

Степан Бандера “Перспективи української революції”

_________________
Изображение


Вернуться к началу
 Профиль Отправить личное сообщение Отправить email  
 
 Заголовок сообщения: Re: Степан Бандера Герой Украины
СообщениеДобавлено: 20 апр 2018, 16:54 
Не в сети
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 19 дек 2014, 23:09
Сообщения: 18304

_________________

1. Життя потрібно прожити так, щоби всі наступні покоління українців знали про існування москалів лише з підручників історії ...
2. https://www.youtube.com/watch?v=uRKvCPjl-KA


Вернуться к началу
 Профиль Отправить личное сообщение  
 
 Заголовок сообщения: Re: Степан Бандера Герой Украины
СообщениеДобавлено: 02 июл 2018, 12:31 
Не в сети
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 19 дек 2014, 23:09
Сообщения: 18304

_________________

1. Життя потрібно прожити так, щоби всі наступні покоління українців знали про існування москалів лише з підручників історії ...
2. https://www.youtube.com/watch?v=uRKvCPjl-KA


Вернуться к началу
 Профиль Отправить личное сообщение  
 
 Заголовок сообщения: Re: Степан Бандера Герой Украины
СообщениеДобавлено: 12 июл 2018, 11:53 
Не в сети
Аватара пользователя

Зарегистрирован: 07 май 2015, 09:04
Сообщения: 5485
Останній живий ОУНівець, в’язень ГУЛАГу й досі не реабілітований державою..

https://oleg-leusenko.livejournal.com/9745347.html

Изображение

Изображение

_________________
Изображение


Вернуться к началу
 Профиль Отправить личное сообщение Отправить email  
 
Показать сообщения за:  Поле сортировки  
Начать новую тему Ответить на тему  [ Сообщений: 46 ]  На страницу Пред.  1, 2, 3, 4, 5

Часовой пояс: UTC + 2 часа


Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 8


Вы не можете начинать темы
Вы не можете отвечать на сообщения
Вы не можете редактировать свои сообщения
Вы не можете удалять свои сообщения
Вы не можете добавлять вложения

Найти:
Перейти:  
Powered by phpBB © 2000, 2002, 2005, 2007 phpBB Group
Русская поддержка phpBB